К.Марло В.Шекспір Сонет 33

Гірським вершинам ранок лестить. Так,

Їх луків сяйвом ніжність поцілує,

Як золотом алхімії мастак,

В потворності від хмар.., бо втечу всує,

Призначили, дозволили... Всяк час,

Божественному потураю чітко...

Сховаю хмар лице, що по раз-раз,

Тривожать мрії ранку раю вжитку.

Все ж, сонячно буває у мені.

Прекрасно знаючи про вічні втрати

В години радості, ми й у вогні,

Ще до занурення в пітьму.., крізь "грати",

Земним світилам вибачимо плями,

Бо сонця оберіг, той - що від мами.