К.Марло В.Шекспір Сонет 37

Ти, радість старості не засуди,

Дряхліючий, радієш палко сину.

Жорстокість в щасті не ковток води,

В розраді шлях Фортуни зна провину.

Ми не завадимо підлоті золотій,

Майном згубити ум. Потрібна вірність,

Любов, краса - принцеси кращих мрій,

Потрібні завжди... Часу швидкоплинність

Розділить нас розлукою; коли

Достатку досить..? Досить, я, благаю,

Бо розумію, що життя бджоли

Нікому не помітне, аж до раю...

Там щастя все, належить лиш тобі

Стократно, навіть в радощах, журбі.