К.Марло В.Шекспір Сонет 42

Любив її як Божу щастя тінь.

ЇЇ, ти, маєш... в чому тут печалі.

Вона сьогодні кличе в "далечінь" -

У низькість від бажань жадану. Далі,

Не буду, втративши любові хист,

Каратися.., можливо й без причини,

А може й просто виріс не на зріст

Тих почуттів - дорожчих слів мужчини..

Її, ти любиш, знаючи про мене,

В моїй любові, що живе з двобою..,

Що зраджувала просто все буденне...

Лиш з іншими, та зроду, не з тобою.

Той хрест важкий нести гріх двійникам..,

Та злодієві честі не віддам.