К.Марло В.Шекспір Сонет 50

Як важко, але прагну до мети,

Рахую милі йду, мерщій в дорогу.

Який вантаж "зугарний" по життю

Несу що милі знаючи тривогу.

Вантаж позаду - краще б так завжди,

Спереду він - кінь "бавиться" печаллю,

Несе частину вантажу й біди,

Німий, він зачарований днів сталлю.

Торує шлях, та кроком ідучі

В земній скорботі шпори кінь пізнає...

Ірже він тяжко.., ти його навчи

Своїм же болям, найрідніший краю.

Прозріти вже не можна... На біду,

В днів пеклі - полум'ї, я сам іду.