К.Марло В.Шекспір Сонет 55

Блиск мармуру зна чахлість склепів все ж;

Царі не зможуть довше жити віршів.

Безглуздість забуття камінню меж

Дарує часу дах. А що миліше...

Змете ВІЙНА усе найкраще, так;

Переверне зла мармур, тла основу;

В творінні кращих рушить щастя смак,

У розбраті спитає знову й знову:

"А чи була теплішою Земля?"

Звучання віршів гомінких чекає -

Меч Марса; згубить все... Ні.., днів зоря

Живої пам'яті не спить в слів стаї.

Тлінь, не чіпай; Суд Божий від вінця,

Живе з віршами, в них.., в меті Творця.