К.Марло В.Шекспір Сонет 7

Світило благодатне, поготів,

Підніме вранці голову зіркову.

Віддати честь йому бажають ті,

Що прагнуть жити... Може, знову й знову

Воно підніметься на пагорб дня,

Нагадуючи юнака... У гримі,

Милуючись погляне на поля,

В житті залишивши всіх вірних римі

Прийдешнього... У праці, так бува,

За золотою брамою, величне

В зеніті, молоде, знайде дива

Уранці, бо надвечір, все - міфічне.

Так ти, вступаючи у божий день,

Помреш, нащадків втративши лишень.