К.Марло В.Шекспір Сонет 75

Ти - їжа, сенс життя, думок ще більш,

В них - пахощі величної природи...

Заради тебе пристрасний мій вірш

Звучить, п'янким палають щастям оди.

Скупих оберігає таїнств біг

Століть, скарби злодійські знають шати...

З тобою наодинці - щастя сніг

Та сонце задоволень маю знати.

Торкнеться долі від закону сміх,

Чи пересичені бенкети зіллям..,

Вкрай зголоднівши, бачимо усіх,

Тебе ж знайду у почуттях весілля.

Я, не сприймаю від злодюжок рай,

Де серцю гріх диктує: "Вмить згорай!"