Колисай мене вітер покірним хитанням гілок

Колисай мене вітер покірним хитанням гілок

і тужливим виттям на даху... Протяг дме у шпаринки

прихиляючи ніжно розгорнуті нині сторінки.

Тиша рушила з місця зачувши годинника крок.

Та спливла поміж зорі  шукать царину безголосу.

Почекайте нестримні думки! В наполохану північ

не тікайте, заждіть… на світанку розбурханим півнем

залишіть наостанок вірша на папері із стосу...