КОМАНДИРОВІ

Пам'яті Андрія Рибцова, позивний «Балу»

І частіше, ніж сходить сонце і йдуть дощі,

Тут стріляє ворог – настирливий піроман.

Проти ночі немов оживають оті кущі

І стають небезпечними темрява і туман.

Ми занурюємось у землю, немов кроти,

Ми стаємо слизькими, прозорими наче скло.

Нам потрібно, нам конче потрібно перемогти,

А до ранку хоча б повернути оте село.

Командирові того кортіло більш ніж комусь.

Він і руку, і душу віддав би за ті хліва,

За капличку, за хату, де мешкав його дідусь.

Він казав, що в дитинстві щороку там гостював.

Він казав, що з тих пір не забулось, не загуло.

Він казав, саме там має бути свята скрижаль…

Ми до ранку для нього повернемо те село.

Та тепер командир не побачить цього на жаль.