«Москвичка» (О. Митяев)

Химерна вдача шле престиж,

Дах - обрій, наче лот;

Сімнадцятий квартал, Париж,

Здригається мрій зонт;

Де жінка ніжна, чи щодня,

Серйозна, тихо йшла

Крізь ранок тьмяний,

Крізь діла, 

В вустах її ім'я..

Тим, хто зустрінеться чи ні

Вузьким провулком де,

Не здогадатися:

- Є справи та діла...

Вона колишня хоч,

Російська піддана,

Вона така ж москвичка,

Як була.

Вона колишня, так

Російська піддана,

Вона така ж москвичка,

Як була.

У підданої, так бува,

- квартира кавардак,

А значить, щось в її душі

Напевно, що не так.

Та все ж легкі її слова

Бува погано спить,

А п'є "Столичну", голова

На ранок не болить.

Згадає сон

Про дворики Арбатські, ні,

Вона, у річку,

Справ, позве діла....

Не дивлячись на настрій

Кепський у борні

Вона така ж москвичка,

Як була.

Не дивлячись на настрій

Кепський й у борні

Вона така ж москвичка,

Як була.

Каштани негри продають,

- Конкорд, живий потік...

Крізь лампочок дива, салют,

Безсніжний Новий рік.

Хоч парижани про своє,

Замислившись, з коша...

Різдво зустріне, знову вдвох,

- З подружкою із США.

Наповнить святом весь Париж

Вино французьке, стеж...

А їй примариться Москва

Біліша тла.

Вона горілку п'є,

Бо піддана Кремлівських веж.

Вона така ж москвичка,

Як була.