Музі

Моя примхлива і чарівна, Музо,

Пробач за те, що відпускаю.

Душа і серце із пудовим грузом,

Ногами ледь перебирають.

Плетуться десь, в хвості, дворами
У спогадах взаємні миті.

Тоді не розібравшись з почуттями,

Летів вперед несамовито.

Стій! Зупинись! Глянь на деталі!

Сказав би хто... Та чи послухав?..

Примарне щастя десь там, далі-

Реальне ж тут- візьми за руку.

І в мотивації світанків,

Вечірніх спокою годин,

Вздовж-впоперек знайомих парків,

Крізь світ йшли двоє як Один...