Ода мові України

Ти – срібний меч,

Ти – золота стріла,

Ти – міць скали

І птаха легкотіла.

Крізь ненависть

Ти проросла й цвіла

І журавлями в небі леготіла.

Вкраїни мово!

Ти переживеш

Всіх ворогів своїх

Злостивих, недолугих,

Війни руїну, згарища пожеж…

З тобою Бог!

Та чи з тобою люди?

Тебе вбивали, ти була – табу,

Тебе паплюжили

Й топтали держиморди,

А ти шептала древню ворожбу

Й долала їх пігмейські вбогі орди!

Вбивали тіло, та не вбили дух,

Який ярів так світло і невпинно.

Ти подолала навіть Сандармох,

Де Україну розстріляли в спину.

Міняли ще тебе на ковбасу. Два двадцять.

Цю сакральну цифру

Манкурти і невігласи несуть

В собі, як ключ до демонського шифру.

За тебе можуть вбити і тепер,

В підвалах, де гебня новітня

Тупою люттю сповнивши етер

Вливає свіжу кров у ненависть столітню.

Та ти живеш! І вічно будеш жить!

В пророчім спалаху Тарасового слова,

У Лесиних трояндах, у піснях,

В легендах гір прадавніх смерекових…

То чи за тебе люди, мово?

Так! Ті, хто бунтує вічно на Майданах,

Хто не міняє душу на мідяк,

Чиї діди убиті в Магаданах.

Хто має гідність, і хто має честь,

І вишиванку носить не позірно.

Хто в мареві життєвих перехресть

Не йде за стадом, як теля, покірно.

Хто туфлі стильні, може, "від кутюр",

Змінив на берці, що стирають ноги,

Й червоної доріжечки велюр

Забув на замінованих дорогах.

Ти будеш жить! Допоки ми живі!

Всі ті, кому не однаково!

Гартоване у криці і огні,

Вкраїни пристрасне, нескоренеє слово!