п у с т и

п у с т и

пусти, якщо можеш… і я проросту горілиць,

надвоє себе розділивши – на тишу й мовчання.

мій степ перетнули бродячі, прозрілі вовки,

додавши ще й спадок слідів до космічної карми.

пусти. залікую в собі дон кіхота і мідь –

щоправда, невистиглу, просто текучу до міри.

ловити. по тому спіймати сподівану мить

над кроком, над подивом блазнів і лицемірів.

пусти мене. хай від мовчання залишиться крик,

ще мій, але повний отого єдвабного снігу.

я буду інакшим. я буду за межами гри,

де знаки до тиші доточені повінню вікон.