Пальміра

Ти спрагла знов моя Пальміро

Твої піски знов моляться на дощ ,

Ще дивом твоє серце не згоріло ,

Не вмерло в сяйві вбогому зірок .

Я повернусь до тебе на весні

Я повернуся , чесно – обіцяю ,

Руїни перед світом , а для мене дім

Чиєсь минуле , а моя реальність

На сході сонця , подолавши ніч

Пройшовши пішки милі по безпуттю

Аврорі низько звісивши поклін

Я повернусь ! - вже вернулась !

Я пізно , знаю , е-нна ця весна

Ні ти , ні я – не те що колись було

Однак ти знаєш в світі більш не ма

Таких як ти , пожерло все минуле

Хоч ти не та. Пальміро- ти не та !

Уста твої , як довго ви безмовні ?

Вдовою жебраєш прострочені літа

В дітей чеканні у розбитім домі …

Ти ніби тут – а наче і не ма.

Он твоя тінь , за грудою мелькнула

Шуршання кроків , лункість у пісках

Шматки колон , засипана дорога .

Де сміх твій дівся , де твоє життя

Фонтани де ? їх музики не чути

Сади - міраж , померла ця земля

Осталось величі лишень відлуння .

…

Де твій народ Пальміро ?! Де вони ?

Де ті царі , що тут розкошували

Лиш вежі , лиш могили , лиш стовпи

Ось це все , із чим прийняли …

Коли я йшла – було ж усе не так

Був перед вечір пізньою весною

І запах ладану , такого більш не ма.

І відблиск світла у твойї короні

Цар із царів – ти знав , куди я йшла

Ти знав ,що більш не будемо з тобою

Шукати зустрічей по теплих вечорах

І жити поглядом у стінах Одеону

Цар із царів , мудрець во славі

Муж перед Богом – жінці чоловік

Ми розійшлись – нам зорі підказали

І от як бачиш так і не зійшлись .

Ти помилився : вперше - цар з царів

Та я чомусь із правоти не рада

Усе вже втрачено –тебе ,і дім

Я , Агасфер, така вот правда

А в твій же час – була ж то я жива

Дитя Версавії – тебе ж я знала

Ми простали разом день до дня

Та на тобі вінчалася влада

Ти став її , я тут була безсила

Мої обійми слабші за її

І як би віддано тебе я не любила

не розірву ніколи пут оцих .

і я пішла ,Пальміро, я пішла …

безчестям крита , перед ним єдиним …

із крил своїх одне йому дала ,

з собою ж згадку лиш сповила .

і післясмак цілунку на устах

такий який лишають лиш дорослі

його я досі ,знаєш , зберегла ,

хоч цілувала багатьох в дорозі

…

Сідай Пальміро , поруч не тікай

Безумству не давайся в руки

Коли нарешті я таки прийшла

Щоби безцільно роз’ятрить минуле