"Перша жінка" - Євген Євтушєнко

Любіночки — слівце, що тіше…

На посиденьках, ясна річ,

шепнула ти: «Будь сміливіше…

Зайди під кофту. Там, як піч»,

і запросила в груди… лише.

Ведмідь залякував ланцюг.

Зустріла хата, скрипнув глухо.

" Нас порівняти — я старуха.

Шістнадцять є?" Набравшись духу,

я сдунув з губ байдужий пух:

«Давно було вже… в січні ще ...»,

і золотився меду трунок,

шиплячи у відрі дощем.

Як танцювали мої зуби

по краю гострого ковша,

коли поверх старої шуби

чекав тебе, любити… " Ша! "-

Сказала ти — " Та відвернися! "

— Не відвернувся з потрясінь…

від захвату! — Співай, молися…

сягаючи у неба синь.

Ти погрозила, взявши ступку:

«Без сорому, не зиркай все ж! »,

зробивши у душі зарубку,

переступила жваво юбку,

і трусики, і чобітки,

любові мавка… шал меткий.

Давно вдова, а не дівчатко,

біліша та смуглява десь,

мене розділа, ти… спочатку,

допомогла рукою… днесь.

На пасіці в алтайській хащі

бентежив млості хижий зсув

від щастя; в тебе, не ледащий,

у… всесвіт увійшов — відчув!

Я став мужчиною " сміливо "

на шубі візника… мрій диво!

З отвички боляче в… любові:

п'ять років, як загинув муж…

Закрила очі мимоволі,

його побачивши… чимдуж.

Бджолиним вкритий лоб обрусом.

Мені п'ятнадцять, так, дарма,

уклінна ти, перед Ісусом,

ридала: " Прощення — нема! ".

І він тебе пробачив, знаю,

за те, що люблячи в борні,

склом бідної обручки - раю,

в собі мене лишала, ні?

Всією щирістю рис, тіла,

грудей небаченно тугіших,

ти, наперед тоді хотіла, 

щоб я любив тебе - у інших.