Робінзон

Життя калейдоскоп – і все це люди-люди

Дволикі , многоликі , паяци

А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем, 

а як же часто блазнювали ми ?

Багато раз , множинно посміхалися

Тоді коли й заплакати не гріх

Чомусь пустих ми часто зображали

Беземоційні машкару і дим

Ми грали там , де не було потреби

І щирі були часто невпопад

Та й де не треба правдою кривили

Та й грішили теж чомусь невлад.

Ми сильні були де можна і зламатись

Де впасти раз,  без свідків і ротоззяв

А все чомусь тримались і тримались

І розсипались пилом в вас ногах .

Ми посміхались тим,  кому не варто

А тим що можна -  били у весь смак

А потім в самоті себе  питали

Чому постійно щось іде не так ?

І ніби друзі ,  наче і знайомі

І скільки часу провели разом

Чому ж навколо мутна невідомість ?

Чому між ними ти неначе вовк?

Такий старий , поїджений роками

Що свій вік звив серед степів-полів

Й на старість літ запертий між клітками

І від очей твоїх усі ховають взір

Бо злізла маска , Істина природа

Твоя   у цих і іклах і очах

Ти не вони , ти не людська порода

Або ж із людством щось уже не так ?

А може звірі це? Похижена худоба ?

Що різцями ріже тіло-плоть

Ні-ні , це вигадка ,  це все уява хворах

В житті востаннє мислив Робінзон ….