Розбуди мене, мамо...

Вчора, під час знайомства з виставкою "Блокпост пам"яті", присвяченої нашим Героям, що захищали Україну в новітній російсько-українській війні, побачила в ящичку з особистими речами бійця записку , написану на простому аркуші з учнівського зошита: "Ма, збуди о п"ятій тридцять". Розплакалась і пішла з виставки. А до вечора народились рядки, які я присвячую і бійцям, і їх Мамам.

Ма, збуди мене о п"ятій тридцять,

Я піду сьогодні на війну...

Сину, сину, сокіл яснолиций,

Ти ступив у темну бистрину.

Твій дзвінок щораз так бив у серце,

Так туманив очі, душу пік...

З Сатаною ти зійшовсь у герці

На вітрах розхристаних доріг.

Як себе, ти відчував країну,

Став її ти тілом, потом, кров"ю,

Закривав собою Україну

Від страшної "братської любові"

Розбуди мене, рідненька мамо,

Рано - вранці ніжно розбуди,

Залікуй мою ти смертну рану,

В сад осінній, мамо, поведи.

Там роса виблискує на сонці,

Сиве листя стиха шурхотить.

Та мені пора...Біля віконця

Я іще затримаюсь на мить.

А тоді - із журавлями в небі

Полечу в холодну синю даль

Мамо, ти не плач, не плач, не треба.

Бо пекучий сліз твоїх кришталь.

Ма, збуди мене о п"ятій тридцять,

Я піду сьогодні на війну...