Східна мелодія

Жовтою краплею день за хребет пішов.

Сутінки стелються темним, мов сивий дим.

Ясмін, твоє серце камінь, а губи шовк,

Я помираю від мук, захлинувшись ним.

Чорною зорею звуглене щастя моє.

Морем із каменю випитий з вуст рубін.

Вугільне серце! Тільки б дізнатись, Ясмін, чи є щось у світах твердіше від його глибин?

Погляд, улесливий, як манка бірюза,

Слів і речей зухвалих спокусна в'язь...

Шовком рожевим руки мені зв' язав,

Шовком рожевим у ноги мені вляглась.

І промовляла: "Да, мій єдиний, да!"

І поглинала, ніби мішень стрілу.

Ніч огортає гори, бере міста,

Ніч підкоряє, й одразу ховає в імлу,

І шелестить оксамитово: "Як ти змію не грій,

Вкусить отрутою, вистудить буйний хміль."

Перли рожеві з далеких чужих морів,

Жовті обручки з далеких чужих земель, -

Все це для тебе. І все це для тебе гра.

Ранок в мене кидає твій гострий сміх,

Вугільне серце, звабливе ніби рай,

Чорна безодня, створена задля всіх.

Я до стіни схилюся чолом твердим.

Не говори, і просто мене пробач.

А зурначі виводить сумний мотив,

Душу бентежить приспів його, мов плач:

"Ясмін, твоє серце камінь..." Я б не любив

Вугільне серце в рожевій його пітьмі.

І на моє: "Що твердіш від його глибин?"

Криця з Дамаску синім блищить мені.