СЛЬОЗИ ОСЕНІ

За чим ти, осінь, гірко плачеш,

Невже в житті щось не вдалось?

Чи хочеш щось переіначить,

Бо дуже хочеш, щоб збулось?

Чи сльози ллються мимоволі,

Як це буває у жінок,

Що докоряють своїй долі,

Що не збулась одна з думок?

Це ж ти одна у тому винна:

Стоять оголені ліси,

А ти все плачеш, як дитина.

У них пробачення проси.

Летять кудись, дивись, лелеки,

Кидають з болем рідний край.

Важа дорога і далека...

Тебе не лаю.. Зачекай!

Я все ж люблю тебе за ніжність,

Душі твоєї глибину..

Що ти в думки приносиш свіжість..

Чому ж все ж плачеш, не збагну?..

З тобою плакати не буду.

Нащо розводить мокроту?

Не піддаю тебе осуду,

Люблю тебе все ж золоту...