Стежинка.
Written 2021-05-01
Я йшов стежиною що заблукала в лісі.
І музику почув що як саме життя.
Мене плекала кликала до себе.
Як голос матері що пестить немовля.
Заморений життям я ледве йшов стежинкою
Дряпали шкіру, гілки та кущі.
Та музика лунала все гучніше в лісі.
Мені даючи напрям як до неї йти.
Я вийшов на галявину серед старого лісу.
На стовбурі що впав сидів і грав собі.
Музика сивий, але ще не старий.
В його очах яскравих відблискував весь світ.
Від радості життя, я ледь заплющив очі.
І наче птах злетів у небеса.
Під музику життя... Я бачив все що хочу.
Мені відкрився сенс прожитого буття.
Я бачив все життя, де був колись щасливий.
Свою любов кохання на віки.
І бачив те що забирало сили.
Прожитий вік скрізь стомленні роки.
Свята мелодія лунала все гучніше.
Вона була тим щастям скрізь роки
І ніжним звуком струн що пестять ніжно пальці.
Я набирався сили щоби дали йти.
Я знов на ноги став. Вони тримали міцно.
Я сам знайшов той шлях яким я маю йти.
Музика як хмаринка розтанув серед лісу.
Мелодію мені лишивши назавжди.
Тепер я в лісі свій. Мене вітають щиро.
І кожний блиск священного буття.
Мелодія луна прекрасна і могутня.
Я вдячний музикантові за сенс мого життя.
© Олександр Донець 2021р.
https://youtu.be/f_gz4HNx0a0