Сукня вишита любов'ю

Білу сукню, одягає дівчина.

Таку чарівну, казкову.

Сукня спадає з пліч 

Так ніжно, так тихо.

Та губи її мовчать,

А очі мов квіти,

Серед зими спорощені маки.

У білій сукні, як янгол небес.

Мов сніг, сяє як зорі.

Волосся падає,

Мов зірвані квіти.

Сукня спадає з пліч 

І руки її підло тремтять.

В пошуках "любого" 

Розум втрачала.

І бажання до стелі летять.

І по венам не кров,

А кохання текло.

Сукня падала з пліч,

А він душу її цілував.

Уві сні зрадливо кохав.