Та весна

Та весна була, мабуть, як день:

Така ж яскрава, світла і нестримна,

Та від її ворожбитських пісень

Ставало враз незатишно і зимно.

Та весна була, мабуть, як ніч,

Така ж тривожна, спрагла і холодна,

Лав сторі на межі сторіч –

Кохання шал і пристрасті безодня.

В полоні у Вальпургієвих чар

Вогнями білими на вітрі ми палали,

І обпікав нам руки сивий жар,

А ігрища відьомські не стихали.

Шаліла й марила Вальпургієва ніч,

В прадавнім танці дико вихилялась,

А двоє – на межі сторіч–

В прадавнім дійстві знов і знов зливались…

І розірвались громом небеса,

І навіжено застогнало зілля,

І світанкова плакала роса

Над нашим тріумфальним божевіллям.

Та весна так швидко відцвіла,

Майнув і щез двадцятий вік столикий,

Та все-таки колись вона була,

Як виправдання темних днів безликих.

Тепер щороку в дивну майську ніч

Терзають двох фантомні сірі болі:

В ту ніч ідемо ми навстріч

П'янкому мареву минулої любові…