В обіймах зими

Зима взяла мене в свої обійми,

Заколисали віхоли, немов мале дитя.

Вуаллю з інію, мереживом,

Вся постать загорнулась в забуття.

Поклавши голову на плечі заметілям,

Я віддаюсь в полон до дрімоти

І опиняюсь у казковому палаці

У пані-чарівниці, у зими.

Бурштином, кришталем і самоцвітами

Прикрашені світлиці неземні,

А на віконцях скельця з візерунками

Виблискують, мов зорі чарівні.

Веде мене владарка сніжная,

Показує рукою край землі,

А там січневі невгамовні віхоли

Вітри-бурани в сани запрягли.

Крізь дрімоту, крізь чари зимнії

Прослався навкруги морозний шлях,

А бистрі коні господині сніжної

Несуть мене у ранок по степах.

Піднялось сонце, заіскрилось небо,

Почався день в оновленій землі.

Така прекрасна й чарівна природа

У цій чудесній, радісній порі!