відчувати б тебе, як травень – дощ,

відчувати б тебе, як травень – дощ,

забуваючи те, що було, і те, що буде…

ми не схожі на себе, починаємо з ноти до,

інопланетні якісь, та все ж таки люди,

серединні у тижні, за вікнами – мандрівці

тимчасові: до вечора лиш рукою подати,

перехрестя – до кави, до споминів – олівці.

не відняти, не стримати, в начерків не забрати.

зовсім юні сьогодні, а завтра – старі листи.

не доп’ємо – залишимо ночі наші душі,

прошепоче позірний травень обом: «прости-и-и...»,

розіб’є оцей вечір горнятко на щось минуще.