відпустити б осінь.

відпустити б осінь.

хай собі іде.

хай собі… мені – по шклу рукою.

буде ніч. за ніччю буде день,

жовтня межі, стулені до крови.

відпустити б небо…

назирці за ним,

щоби встигнути за течією віри –

притулитися до мороку терпких калин –

і у подих увібрати мрію.

за межею впасти в перший крій,

в перший світ,

що ще не сніг, не рана –

шкло розбите, мов на друзки біль –

крик на друзки

в осенях-гортанях…