Вийшли під вечір двоє

Вийшли під вечір двоє

Стежкою лісовою.

Десь в лісі знайшли і рубають колоду.

Стомлені. Ставлять намети.

Збирають хмиз, носять воду.

Біля вогню посідали, вона до нього

схилилась,

Притулилась

Чолом до його напліччя.

Він дістає телефон із кишені,

Світить екраном в обличчя.

Вона дивиться крізь багаття,

Заводить тихого співу.

"Поховайте ви мене, браття,

Разом з конем сивогривим".

Вогонь починає чадіти.

З багаття лунає постріл,

За першим другий і третій.

Звук раптовий і гострий,

Ніби його

Вистукують копита.

"Вберіть же мене, браття,

В найкращі святкові шати.

Вкладіть ви мені, браття,

До рук переможну зброю.

Скропіть моє поховання

Братською свіжою кров'ю,

Хороброю, чесною кров' ю,

Вірною кров'ю кінською".

Вона припиняє співати.

І чує, як дуже стиха,

Верхівками старих в' язів

Глухий пролітає стогін.

Так стогне людина без тями

Чи кінь, що зійшов з дороги,

Упав до ями з кілками

Й зламав передні ноги.

Він усміхається: щось ти завела

Сумної.

Ану заспіваємо іншу.

"Цвіла, цвіла калинонька"

Звучать голоси у тиші.

Багаття поволі згасає.

Вони беруться за руки,

Ідуть удвох до намету.

Останній спалах відлетів

У чорне, зоряне небо.

Верхівки дерев зітхають.

І западає ніч.