вростаєш в обніжок останній перед мовчанням –

вростаєш в обніжок останній перед мовчанням –

за ним дим смердючий

порізаний простір на шви

любов проступає мов кров

бо любов твоя рана…

чекаєш не дочекаєшся криків німих

у відповідь що забарилася

певно й не буде

чистилище поки в проекті ще фея Морґана

щезають безкрило мов тіні утрачені люди

розплавилася прозорінь у свічадах незграбних

вростаєш

аби не ступати а тільки молитись

немає клубків лабіринтів і вороння

були уже зливи

і хто заважав їх напитись

щоби із чорноземів гналася

вічна трава?