втеча моя застигла –

втеча моя застигла –

хтось течію зурочив.

руки вигадують крила,

крила вигадують очі.

кілька начерків тишею –

тишею кілька речень.

ми – не горішні! ми – вищі...

вже за межею зречень.

ти даси серце, я – душу:

осінь розгадує шифри,

плаче дощами – сміюся –

сльози, як мантру, витреш,

бо нерозгадана пам'ять

наших колишніх історій...

крила малюю словами,

крила лаштуєш для Бога.

втечі такі незграбні,

осточортілі, далекі –

ябко упало між нами,

осене-фантазерко...