Vulnera tibi inferunt

Vulnera tibi inferunt

Як сильно ти ненавидиш себе?

Бувають мабуть ті думки до болю,

Коли ідеш на бій з самим собою,

Тіла немає, тіло - купа гною,

А мозок далі рве, лама, гребе.

Та зазвичай, це все лише думки,

Але послухай, ось одного разу,

До себе я прийшов, чи навпаки,

Якось і сам не зрозумів одразу.

Стоїть в кімнаті, й дивиться на мене

На вигляд я, але таке скажене,

Без слів і тексту, просто підійшов,

І ніж мені загнав під самий шов,

Почав лупити ніби дикий звір,

Це так було, клянусь тобі, повір.

Зубами мою шкіру рвав на шмаття,

Купу волосся випустив на дрантя,

Місив ногами, доки білі зуби,

Не стали фаршем, крові скрізь і всюди,

Почав молити: " Боже перестань,

Молю тебе, ну зжался наді мною,

Я стану на коліна без вагань,

Прошу тебе, тільки не треба болю"

Він засміявся, плюнув мені в очі,

Без слів і тексту, просто так пішов,

Я лиш мичав, але посеред ночі,

До мене я, чи навпаки, зайшов.

Він навіть ранам не давав зажити,

Я лиш стогнав" Та досить мене бити"

А він на стогін віддавав удари,

Наносив нові і все нові рани,

Я руки розбищаці цілував,

Я плакав, я молив його, благав!

Але на цей раз на його обличчі,

Чи на моєму, ой не пам'ятаю,

Я бачив смуток, бачик мокрі вічі,

Прокляв мене за те що я благаю.

І знову біль, і знову ті прокльони,

І знову кров, блювота слизом сита,

Нема зубів, а тіло лиш судоми,

Набрид мені і він й моя молитва.

І знову зник, і знову десь пропав,

І знову повернувся, милий боже,

Та я від болю більше не стогнав,

А може вмер?. Але на те не схоже.

Він витер кров, чи витер я можливо,

Ледь встав на ноги, і якимось дивом,

Немов би захмілів несвіжим пивом,

До нього на атаку я пішов.

"Ти йдеш на ви, а отже й я іду,

Ти вже не раз шматав мене у дрантя,

Я краще смерть свою ось тут знайду,

"Чим ще раз заблагаю", - милі браття,

Що почалося, як я його бив,

Шмагав руками, стукав головою,

Він своє око ірод загубив,

Я втратив страх, і знов пішов до бою.

Пройшов можливо день, а може рік,

Ледь дихаєм, а крові скрізь і всюди,

Зробили самі з себе двох калік,

Палає голова, ламають груди.

Немає ніг, не слухається тіло,

Він піднімає, руки, "Знов удар?"

Та замість того, боже, справжнє диво,

Він підійшов і міцно обійняв.

"Ти молодець" - а, з рота згусток м'яса,

"Ці рани ти навік запам'ятай

Нехай хвороба чи якась образа,

Дивись на шрами, більше не благай,

Я сам піду і цей раз назавжди,

Не піддавайся на казок дурмани,

Як сам впадеш, то там чекай біди

Ти просто так собі наносиш рани"