Як писець полює взимку

Писець на пургу щиріть зубки : вкушу.

Хутро дибки, очі швидкі, в пащу б рибки.

"Цип-цип, дрібнота, розгулялося моє у-шу!

Підкрадусь тишком-нишком, когітки навшпиньки.

Мишу бачиш, ні? Оптика в ціні. Гризуни, де ви?!

Зіллюся зі снігом-оберігом. 

                                                           Завмру."

Нишпорить нідзя місцевий.

На голодний шлунок сліду візерунок,

Склався у безперервне SOS.

В лісостепу сплячому оздоровчий крос,

                                                  під холод собачий!

Від вітру не вкритися, залишається молитися :

Сонцю за хмарами, ялинам старим, вогняним кулям,

Що над полем промайнули….Тявкнув на них, лапкою дриг,

А під снігом чистим - «сніданок туриста». 

Мабуть, комусь надоїв.

                                                          От і не доїв.

Дух природи, дав нагороду - своїй частці, псової масті.

Тьху погоді, що на боці уродів.

Дурна завірюха лізе у вуха,

Світ затуляє, голчасто пуляє.

"Забирайся, падлюко, не приховуй люки.

За кожним - миша. Киш-но…!"