Їжаки

Слова поранять, дії ще й доб’ють

Ти сам не раз переживав подібне,

Стікаєш кров’ю, та не в тому суть,

Ця біль і горе, рідне щось, потрібне.

Так часто ти когось пораниш сам,

А ворог знов на тебе зброю діле,

І відчуття немов би сотню ран,

Несеш в собі, хоча все тіло ціле.

Так от почнемо, я, вона і він,

А краще він, вона, а я глядач,

Гукнули в гості, я заходжу в дім.

За «я» постійне ти мене пробач)

Квартира їхня, це ну просто диво,

Навколо спокій мов нема чужого,

Я чую пісню вірну, не зрадливу,

Це ритми серця в неї і у нього!

«Джульєтта, ось кохання без отрути»,

«Ейрена подивись, що значить мир»,

Я хочу жити тут й про все забути,

Та не пройшло мабуть п’ять хвилин,

Я ж говорив, що дім суцільний спокій?

У ньому зло всі сили полиша,

Щось у руках, прибіжка і два кроки,

Вона йому в живіт втина ножа.

Якраз на кухні, він їй вилку в око,

О боже милий, що за маячня?!!

Куди подівся це триклятий спокій,

Один один поки, що це нічья.

Пара мовчить, і я навік замовк,

Мене втекти так сильно поманило,

Це не господарь, ні це просто вовк,

У вухо їй загнав маленьке шило.

А дівчина, щелепу йому зносе,

Так гарно, білі стіни, чорна кров,

Ні ні чекай мене уже заносе!

Я божевільний? Геть здурів?! Агов!

Та ніби все реально, ось рука,

Їй молоток ламає гарні пальці,

Тесак летить і скальпель, геть зніма,

Кров з під ребер пуска протуберанці.

Стирчать із шкіри зламані голки,

А бідній, око в рота затіка,

Яка картина! Справжні їжаки,

Шматочки губ, а замість язика...

Фу!. Я не хочу, навіть не благай,

Писати далі, це ну просто мука,

Між ними все? От, біс тобі нехай,

Помиє рота. Ну яка розлука?

Одна секунда, він її цілує,

Предмети з тіла як були, стирчать,

Вона сміється, більше не катує,

А звук обіймів не забути "Чваньк".

Додому я побіг немов скажений,

Своїй коханій все сказав з руки,

"Ці їжаки, ну просто навіжені"

"Як добре, що з тобою не такі!"

"Ми від весілля у одному кроці,

"Я так старалась, ну піди поїж"

Такі щасливі, в неї вилка в оці,

А в мене під ребром маленький ніж.