ж и в у

ж и в у

і скільки того літа залишилось.

обніжок тут. обніжок уже там.

зелена кров. зелені в Бога крила,

пошиті з найхисткіших ранку трав.

і скільки тих дрібниць мені на втіху

і на печаль, а ще на карб чола,

бо так буденно вдаривсь об одвірок,

аж вигулькнуло, мов чуже, «овва!»

та літо не мине. воно, як вічність,

як вигук, що прокотить по ріці.

не повертаюся у літо двічі:

я тут живу, забувши, що по чім...