1 Lackawanna Manufacturing Company

By Марта Тарнавська

Я тільки-но з европейської гімназії:

латина занадто свіжа ще в моїй голові.

Слово “manufacturing”, що світить синім неоном

мені в обличчя у сутінках раннього ранку,

говорить про працю рук,

— не людських рук взагалі —

моїх власних.

Я стала в лави пролетаріату

з молодечим запалом, з ентузіазмом.

Пробую довести

усім і вся, взагалі, а найбільше — самій собі,

що я — молода рослина,

перещеплена на інший ґрунт,

зумію вижити, рости у новому незвичному кліматі.

Начитана Франком, Коцюбинським,

розумію свідомість класу:

я — мало не соціалістка! —

готова в життєвій практиці

ставити на пробу теорію.

Машина рветься з-під рук:

я не вмію ще панувати над нею.

“Спокійно, не так нервово” — каже “форман”.

“Дайте їй іще тиждень” — заступається за мене

в начальства.

Поволі втягаюся в норму.

Хлопці-робітники

засипають мене масними дотепами.

Порнографічні іграшки

з таємничим усміхом з рук у руки

передають досвідчені молодички.

Я — вже заміжня — та не вмію ще боронитися

гострим дотепом, дзвінким сміхом.

Ховаюся, засоромлена,

за охоронний щит

наївності,

ідеалізму,

нерозуміння мови.

Глибоко в серці закопую

власний маленький світик…

Але вже розумію:

є різні мости понад прірви,

і не всі вони — сталевої конструкції

за модерними планами інженерів.

Бувають мости рухомі,

зі шнурів, що плавають з вітром,

а все-таки ними проходять

валки гімалайських дослідників…

Жарти — нехай і грубіянські —

тепла, щира усмішка,

дружньо простягнені руки

і мого зворушення сльози —

це шнури мостів гімалайських

над прірвами класів і націй,

над бурними ріками мов —

мости із людського в людське…

Дружу із робітниками.

А поруч: у джінсах, в картатій сорочці,

працює у поті чола, у бруді,

від ранку до вечора

фабрикант, власник.

Полуднує разом з нами, запиваючи сандвічі кока-колею.

Він розбиває в уяві

старі стереотипи капіталіста.

Усіх знає по імені,

останній відходить з фабрики.

Із ним жартують,

часом навіть і сперечаються…

Але всі його кличуть “Містер Розен”

і ніхто не каже йому просто: “Пітер”,

а шкіра в нього засмагла:

він січень провів на півдні,

відпочиваючи на соняшних Багамах.

1975/1978