24 кадр.

Останній вечір миру: ми, більярд

і радість від забитих в лузу.

5 ранку і квиток в плацкарт,

Сирени й ноша в 200 грузу.

Натовп, валізи, «в укриття»,

Ти чуєш ту залізну птаху.

Цінуєш більш за все життя,

Коли навколо запах страху.

Гнилий підвал і скляні очі.

Розпач, прощання, переляк.

«Не знаю чи діждусь до ночі,

Цілую і люблю, земляк».

Плануєш щось собі назавтра,

Тепер жалієш: «встигну ще?».

І ті проблеми до – чи варто?

Проблема — смерть. Кінець. Усе.

І гинуть просто прості люди,

Дитячий плач затих, а сльози – ні,

Бо гучний вистріл в самі груди

Заколисав у вічнім сні.

І вже не буде як раніше,

Бо це трагедія для всіх людей.

Невже, в століття двадцять перше

Вбивають за землі трофей?

Боюся не за власну шкуру,

А за людей, яких ціную.

Руський корабль, йди … понуро,

Це наш народ! Я ЗСУ шаную.

Лиш наші роми вкрадуть танк,

Хлопці з району – БТР,

І спочиває ваш Сбербанк,

Бо Україна – революцйонер.

Проїдуть танки, буде тихо,

Вернуться воїни у квартиру,

Ми пам‘ятатимемо лихо.

Ти знаєш, дуже хочу миру.

|березень 2022