3 Синтез

Бібліотекар, професор права,

і директор найбільшої в світі

бібліотеки правничих наук,

друг мій Морис сьогодні саме

на вершинах своєї кар’єри.

При вині, у професорськім клубі,

каже Морис: “Ти знаєш, учора

я отримав листа-спокусу:

запросили мене заснувати

научну бібліотечну централю

у новім університеті

недалеко від Єрусалиму…”

“Та невже ти для цього лишив би

свій достаток, безпеку, кар’єру?

Заплановані книги? Видання

розпочатих нових монографій?”

“На посаду мою,” — каже Морис —

“безконечна черга кандидатів…

Але там — там бракує охочих —

і суперників в мене немає…”

Усміхнувся: “Казали: збудую

арсенал ліберальної думки,

щоб тримати баланс рівноваги

в центрі рідних тоталітаристів…

Є потреба, є фонди… Та план цей

нездійсненний, хіба, що будуть

живі люди з душею, із серцем,

що схотіли б принести у жертву

свій здобутий у світі досвід…”

Каже Морис: “Я бачив, як важко

на основах тисячолітніх

будувати нове суспільство.

Там потрібні здорові руки,

там потрібна здорова думка,

там потрібні знання і розум

щонайкращих спеціалістів…”

“Ти наважився? Справді поїдеш?

Але ж корінь твій — тут, у Нью Йорку?

Чи ж не тут і твоя батьківщина?”

“Нью-Йоркчанин я з діда і з прадіда,

і напевно на старість вернуся

доживати десь віку у Бруклині!

Але я — не забудь — теж нащадок

віковічної тої культури,

що єднала розсіяний нарід,

що з грудей з молоком материнським

в дітей віру поїла і мрію

про обіцяний край Ханаану —

борг історії в мене на плечах —

його мушу сплатити із честю…”

При вині, у професорськім клубі,

ми ще довго сиділи, до ночі,

і крізь вікна, у темряві міста

увижались мені, наче привид

наддніпрянської фата-морґани,

криті золотом бані столітні

мого рідного Єрусалиму.

1975/1978