№3

Міста залиті сонцем і кров'ю,

Наші домівки осиротілі.

Небо не мирне над її головою,

Шрами гарячі на моєму тілі.

І місця для нас рідні — тепер як капкани.

Тримають, врізаючись нам у душі.

Земля — одна велика розтерзана рана,

Ховає в чорноземну кавову гущу.

Тули тепер до мене свою безнадію,

Поки я триматиму небо гаряче.

Я робитиму все, що знаю і все, що вмію —

Поки ти любиш,

Поки ти

плачеш.