5 см

П’ять сантиметрів.

Принаймні, п’ять

між нашими пальцями…

У твоїх — зотліває бажанням

цигарка,

якій судилось перегоріти,

перехотіти

й в обіймах фільтру

писати попелом мемуари

про заклик вітру

і власний спалах,

розтрачений задля спітнілих пальців,

які байдужно тепер відправлять

вугільні рештки до попільнички

з відбитим краєм…

Чотири…

У моїх — розпускають слинки

краплинки

вина, виноградного,

чорно-синього,

щедро розмазаного клейонкою…

А що, як воно було б весільним?..

Якась наречена у жовтому платті

з пухнастими кутиками плечей

спокійно й радісно

запивала б

похмільну ситість двох пар очей…

Три сантиметри…

Моя математика

проста,

бо вивірена до ста

відсотків

бажанням вижити.

Два з половиною.

Два з четвертиною.

Я відчуваю таке тепло,

яке можливе лише, над столом

тримаючи руки

на певній відстані

двох сантиметрів усім на зло…

А говорити про сантиметр

немає сенсу.

Його не було…

Двадцять.

Тридцять.

Півметру.

Три метри.

Ти вийшов з кімнати,

і все пройшло…