7 перекладів українською Сергія Шабаліна
By Марія Шунь
Written 2026-05-08 - 2026-05-29
Сергій ШАБАЛІН
ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЛУБОК
“Піпл хаває...”
(Богдан Титомир)
Зависли мухи над повидлом
в чеканні запашних новин,
нема нуднішого, ніж бидло
на всякий колір, масть і кпин,
адептів кругової сили,
“співців рогатин та пращЕй”,
і сумно, коли суд торсиди
сам визначає суть речей.
Витає суть в мутних баюрах,
майданний гнів надибать щоб,
та зграї гопників де-юре
не гірш інтелігентних товп.
Коли колеги цькують свого,
(на кшталт традиціям пивнИх),
мистецтво, відданість, спромогу
до ям спускають вигрібних.
Автобус а чи поїзд їде,
та чин кондуктора один:
ЗМІ баланда й повістка прИйде
захавать зайців-мудачин.
Для решти є - привозне пиво
і з рестораном є вагон...
Та привітає всіх щемливо
кінцевий пункт Армагеддон.
Щоб котролером чи вухатим,
рахуючи в путі стовпи,
не виявитися, не стати
розмінним тулубом товпи,
розподілЕним по ранжиру,
не вирішеним до пори...
Не стать мовчазним пасажиром
вояжу в край Тартарари.
Вважай екскурсію фальстартом,
вали назад хоч босоніж,
залиш в купе пивко і карти
для натовпу, а сам скоріш
йди з рюкзаком у простір поля,
пірнувши в ранішню блакить,
і застрибни у перший поїзд
додому, - що тебе домчить!
ЖЕЛЕЗНОДОРОЖНЫЙ ЛУБОК
“Пипл хавает…”
Богдан Титомир
Зависли мухи над повидлом
и ждут пахучих новостей.
Нет ничего тоскливей быдла
любых окрасок и мастей,
адептов коллективной силы,
певцов рогатин и пращей…
Печально, если суд торсиды
определяет суть вещей.
Витает суть над мутной лужей,
площадный гнев надыбать чтоб…
но своры гопников не хуже
интеллигентствующих толп,
когда коллеги травят личность
(под стать традициям пивной),
искусство, преданность, первичность
хоронят в яме выгребной.
Автобус едет или поезд,
удел кондуктора таков:
с баландой в СМИ, с повесткой, то есть,
захавать зайцев-мудаков,
для прочих: импортное пиво
и с рестораном есть вагон…
Но всех приветит молчаливо
конечный пункт Армагеддон.
Чтоб контролером или зайцем,
считая встречные столбы,
не стать в пути, не оказаться
разменным туловом толпы,
распределенным по ранжиру,
не порешенным до поры…
не стать безмолвным пассажиром
экспресса в край Тартарары,
сочтя экскурсию фальстартом,
рвани назад хоть босиком,
оставь в купе пивко и карты
толпе и выйди с рюкзаком
в простор проснувшегося поля,
умывшись ранней синевой,
и прыгни в первый встречный поезд,
по направлению домой…
Я ВТРАТИВ ТЕБЕ…
Я втратив тебе в убогому повсякденні.
У країні насичених шлунків та порожніх почуттів.
У країні, в якій спілкуються за інерцією,
І ніхто нікому аж ніяк не цікавий.
Ти була
рятівною невідповідністю
у шкірянці а ля «секс пістолс»
і з помаранчевими зайчиками
в сонячному волоссі.
Я кинувся шукати тебе до барів
Східного Вілледжа,
але ти жила в них навесні 89-го,
а сьогодні зима 97-го!
Багато імперій, дружб і смертей
збігло відтоді.
Як розжалуваний диригент,
я вслухався
у звуки вуличного оркестру,
але він безнадійно фальшивив
без твоєї першої скрипки.
Дивитись не було на що:
берети ямайських емігрантів
все такі ж безрозмірні!
А польські лесбіянки Беата та Віолета,
як і раніше, розповідають пастві
непоказного бару
про свої професійні досягнення.
Куди тікати?
У Росію?
Але там сьогодні
пострадянський простір.
У бананові республіки?
Занадто ж я начитаний і пасмурний.
Залишилося тільки
замовити дешевого пива
і розповідати
поколінню, що підростає,
про те, як не треба жити,
якщо воно, звісно, забажає слухати.
Я втратив тебе…
Я ПОТЕРЯЛ ТЕБЯ...
Я потерял тебя в убогом каждодневье.
В стране сытых желудков и некормленных чувств.
В стране, в которой общаются по инерции
И никто никому по сути не интересен.
Ты была спасительным несоответствием
В кожанке а ля «секс пистолс»
И с оранжевыми зайчиками в солнечных волосах...
Я бросился искать тебя в бары восточного Вилледжа,
Но ты жила в них весной 89-го, а сегодня зима 97-го —
Много империй, дружб и смертей утекло с тех пор.
Как разжалованный дирижер, я вслушивался
в звуки уличного оркестра,
Но он безнадежно фальшивил без твоей первой скрипки.
Смотреть было не на что:
Береты ямайских эмигрантов все так же безразмерны,
А польские лесбиянки Беата и Виолета
По-прежнему рассказывают пастве невзрачного бара
О своих профессиональных достижениях.
Куда бежать? В Россию?
Но там сегодня постсоветское пространство.
В банановые республики?
Слишком начитан и мрачен.
Осталось только заказать дешевого пива
И рассказывать подрастающим поколениям о том,
как не нужно жить,
Если они пожелают слушать.
Я потерял тебя...
ВИРОК
Мене у сні засудили на розстріл
за крадіж яблук - Данилівський ринок...
Яблук, правда, не крав я, вишень
також,
але не противився вироку тому,
як пониклий Йозеф К.
із “Процесу"...
Навіть бачив у цьому певну
гордість -
вмерти за ідею почесно,
без ідеї почесно вдвічі,
адже ясно, що всяка ідея
може виявитися фальшем,
безглуздям...
А розстріл мені обіцяли прилюдний,
обіцяли
обставити все ефектно,
та і шеф наш сказав до того ж —
на людЯх і смерть красна, хлопці!
Лиш один чувак із присяжних -
худорлявий, блідий
аж надто,
раптом видав: за віщо, бродягу?
Та не крав він тих грьобаних яблук!
Отож, вирок змінили, йняли,
дали лише два роки з гаком.
Але сказали: так йому й треба.
Повно тут всяких злодіїв шаста.
ПРИГОВОР
Меня во сне приговорили к расстрелу
За кражу яблок Даниловском рынке…
Яблок, правда, я не крал, вишен тоже,
но почти не возражал приговору,
как понурый Йозеф К. из ”Процесса”…
Даже видел в этом некую гордость —
умереть за идею почетно,
без идеи почетней вдвое,
ведь известно, что любая идея
может вздорной оказаться фальшивой…
А расстрел мне обещали прилюдный,
обещали все обставить эффектно,
да и шеф наш сказал к тому же —
на миру смерть красна, ребята!
Лишь один чувак из присяжных —
худощавый, не в меру бледный —
вдруг сказал: что ж вы так, бродягу?
Да не крал он этих гребаных яблок!
Приговор изменили, вняли,
дали лишь два года с полтиной.
Но сказали: так ему и надо.
Много всяких воров тут ходит…
ЗОНИ НЬЮ-ЙОРКА
За вікном звичайного нью-йоркського автобуса
звичайний дощовий день,
такий же сірий, як Квінс —
великий безликий шматок землі.
Топографічне непорозуміння.
Ландшафт авторемонтних майстерень
та бензозаправок.
Непорушна проза життя...
Навіть Бруклін варіативніший —
у ньому є променад і даунтаун.
І музей образотворчого мистецтва
із непоганою колекцією імпресіоністів.
Під станціями бруклінської надземки
варилися сценарії касових фільмів,
тинявся привид Роккі Бальбоа...
А в Квінсі зовсім немає поезії,
і нема міфології.
Зате тут є призначення -
це величезна спальня маршових солдатів
капіталізму.
І я один із них.
Але мені не хочеться в генерали...
не вистачає амбітності.
Мені також не хочеться
доспати решту своїх днів саме тут,
я зроблю це в якомусь іншому місці.
ЗОНЫ НЬЮ-ЙОРКА
За окном обыкновенного нью-йоркского автобуса
обыкновенный дождливый день,
такой же серый, как Квинс —
большой и безликий кусок земли.
Топографическое недоразумение.
Ландшафт авторемонтных мастерских
и бензозаправок.
Незыблемая проза жизни…
Даже Бруклин более вариативен —
в нем есть променад и даунтаун.
И музей изобразительного искусства
с неплохой коллекцией импрессионистов.
Под станциями бруклинской надземки
варились сценарии кассовых фильмов,
бродил призрак Рокки Бальбоа…
А в Квинсе совсем нет поэзии,
и нет мифологии.
Зато здесь есть назначение —
это огромная спальня маршевых солдат капитализма.
СЛУЖБОВИЙ ВХІД
В мить, коли перемінливий полудень,
з підозріло-яскравим спектром,
на манір пристарілої дамочки,
враз запалює світлофор свій,
і виходить трішки несмачно
і сексуально-трагічно.
За проекти капел Сикстинських
та будинків гральних, воюючи,
полудень вторить цинізму вулиць,
в цьому пафос не помічаючи…
Не секрет, що цинізм і пафос -
то насправді орел і решка
дрібнуватої монети страху,
але про це трохи пізніше…
У цю мить спекотно-яскраву
в невигадливо-сірій робі,
крізь похмурі двері службові,
йде поет на свої відроби.
І поетові не цікаві
ні ведмідь, ні орел, ні решка...
Він простує курним коридором,
крізь знайомий набір марнот усіх:
канцелярський стіл і поштова коробка,
акт із техніки що безпека;
і розпалений вогнегасник
та фужер і наклейка "Атлантік-Сіті"…
Тут старих поколінь віщі твЕрді
та покійних вахтерів п'яні лики,
тут бували щурі й дядько Педро,
поліруючи кермо вантажного ліфту.
Ех насильство, література!
Ірвінг Шоу. Чарльз Буковскі...
Тут труси зі «Сімса» приховала дурепа,
що заходила до змінника Педро в гості.
Тут завжди із нагоди вершились моди -
намічалися клони палаців і хаток
і чеснИй народ - ще вчора із парохода,
став нетлінним героєм тиражних книжок.
Здобув перемогу чеснИй народ
(з піднебінням всохлим, під гарячим небом).
Тут фронтир століть – то службовий вхід.
Знайти б лише вихід тепер службовий...
СЛУЖЕБНЫЙ ВХОД
В час, когда изменчивый полдень,
с подозрительно-ярким спектром,
на манер стареющей дамы,
вдруг включает все цвета светофора,
получается чуть безвкусно
и трагически-сексуально.
За проекты капелл сикстинских
и домов игорных воюя,
полдень вторит цинизму улиц,
в этом пафос не замечая…
Не секрет, что цинизм и пафос —
на поверку орел и решка
мелковатой монеты страха,
но об этом немного позже…
В этот час удушливо-яркий
в незатейливо-серой робе,
через сумрачный вход служебный,
на дежурство поэт уходит.
И поэту не интересны
ни медведь, ни орел, ни решка…
Он идет по пыльному коридору,
созерцая знакомый набор напрасностей:
канцелярский стол и почтовый короб,
акт по технике безопасности;
раскалено-красный огнетушитель
и бокал с наклейкой «Атлантик-Сити»…
Здесь былых поколений вещие тверди
и усопших вахтеров пьяные лики,
здесь бывали крысы и дядя Педро
полирует руль грузового лифта.
Эх насилие, литература!
Ирвинг Шоу. Чарльз Буковски…
Здесь трусы из «Симса» спрятала дура,
заходившая к сменщику Педро в гости.
Здесь в иные годы вершились моды –
намечались клоны дворцов и хижин
и честной народ, что вчера с парохода,
стал нетленным героем тиражных книжек.
Одержал победу честной народ
(с пересохшим нёбом, под горячим небом).
Здесь фронтир столетий – служебный вход.
Отыскать бы выход теперь служебный…
СІМЕЙНЕ ФОТО
Поступово звикаючи до підміни
Відвертості та всякого сенсу,
Ми живемо в одному із цегли відсіку,
Але на різних етапах та поверхах.
Людинка, зауваживши втрату,
Діловито святкує свою звитягу,
І втомі твоїй аплодує,
І моїй непотрібності не прощає.
Я вручаю тобі прості подарунки -
Дотримуюся календарних віх...
Але густа теракота на кухні
Не є помаранчевою зорею.
З кожною годиною нас меншає.
А колись над землею кружляли,
Хоч і не вірили у свою невагомість.
Виявилося, що ми також люди.
Із приземленням до нас повернулась опора
камʼянисто-застиглого ґрунту.
Як один із мільйонів антеїв,
Я без холоду землі не вмію...
СЕМЕЙНОЕ ФОТО
Постепенно привыкая к подмене
Откровенности и прочего смысла,
Мы живем в одном кирпичном отсеке,
Но на разных этажах и этапах.
Человечник подмечая потерю,
Деловито торжествует победу,
И усталости твоей рукоплещет
И ненужности моей не прощает.
Я дарю тебе простые подарки –
Соблюдаю календарные вехи…
Но густая терракота на кухне
На оранжевость зари непохожа.
С каждым часом нас становится меньше.
А когда-то над землею кружили,
Но не верили в свою невесомость.
Оказалось, что и мы человеки.
С приземленьем к нам вернулась опора
Каменистого и стылого грунта.
Как один из миллионов антеев
Я без холода земли не умею…
ЖИТЛОВО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ
Між гулким підвалом «дитинство»
і глухим горищем «старість»
є простір - вимір у зрілість –
поверхИ його віртуальні.
Не конкретний фундамент дому.
І опори його довільні,
і не всяк, хто живе там, оцінить
метафізику стін та вікон.
І не те, що я виконроб там!
чи підрядник, чи винаймальник,
та й не жоден монтажник, висотник,
і в шпаклівку майже не вірю.
Що я знаю про фатум в домі,
і про місце своє під дахом?
Та сусід із квартири дев'ять,
що в Сухій штукатурці знався,
розповів мені, як дурень-слюсар
весь квартал затопив ʼдного разу.
І як горе-асенізатор
захлинувся в лайні життєйському,
а знайомий із «Мосенерго»
погасив велелюдний округ.
І тут Злодій-домушник збадьорився
(ми сиділи утрьох на кухні) -
познайом же мене з тим монтером -
геніальний мужик, у натурі!
Так я став «домовик» за наймом.
Вони також потрібні народу.
ЖИЛИЩНО-ЭКСПЛУАТАЦИОННОЕ
Между гулким подвалом «детство»
и глухим чердаком «старость»
есть пространство объемом в зрелость –
этажи его виртуальны.
Не конкретен фундамент дома.
Перекрытия произвольны
и не всякий жилец оценит
метафизику стен и окон.
Я не то что прораб, подрядчик
и совсем не квартиросъемщик.
Не монтажник и не высотник
и в шпаклевку почти не верю.
Что я знаю о судьбах дома,
и о месте своем под крышей?
Но сосед из квартиры девять,
что в сухой штукатурке сведущ,
рассказал мне, как дурень-слесарь
весь квартал затопил однажды.
Как бедняга-ассенизатор
захлебнулся в дерьме житейском,
а знакомый из «Мосэнерго»
погасил многолюдный округ.
Вор-домушник воспрянул духом
(мы сидели втроем на кухне) –
познакомь меня с тем монтером –
гениальный мужик, в натуре!
Так я стал домовым, по найму.
Они тоже нужны народу.