А хто тобі сказав, душе

А хто тобі сказав, душе,

що ти повинна бути ідеальною?

Що не маєш права на втому,

на помилку,

на тишу,

на день, коли хочеться мовчати?

Хто тобі сказав,

що треба завжди світитися,

навіть коли всередині — ніч?

Що любов — це битва,

а не дім,

де тебе чекають?

Ти ж бачиш,

життя не питає, чи готова.

Воно кидає у хвилі —

і вчить плисти.

І ти пливеш,

розбиваєшся,

а потім знову стаєш —

повільно, обережно,

наче світло сходить після бурі.

Душе,

ти маєш право бути втомленою,

але не зламаною.

Маєш право мовчати,

але не зникати.

Бо ти — жива.

І цього вже досить,

щоб почати знову.