A posteriori

А.М.

Нізвідки, нікуди пишу листа,

вербальний аналог російській рулетці,

бо ніч, що патрон твій, завжди холоста,

і це, якщо чесно, не ліпше смерті.

Нікому, нічий, ні про що у ніде,

загублена звістка в забутім конверті,

пишу це тобі, де тебе це знайде,

не впевнений, чи у житті чи у смерті,

та молодість каже, що ти ще жива,

хоча безадресним листам по цимбалах.

Твоєю відсутністю я зловживав,

вертаючись в бари, де ти танцювала.

Тебе відрізняє від інших хоч те,

що, руку на серце, я в жодному разі

тебе не кохав. Ні секунди. Проте

твого рівня жінку таке не образить.

Звичайно, не те що б не було думок,

у кого б не було! — і ти про це в курсі,

та ми розуміли, що це не замок,

який відчинився б для мене. Ресурси

ніколи мені не давались, а ти,

хоч не меркантильна, та мала потреби

й не мала проблем, щоб миттєво знайти

того, чий карман піклувався б про тебе.

Були молодими і жили у борг,

штовхаючи натовп гешефта,

і майже ніколи не були удвох,

бо завжди знаходився ще хтось.

Ти ніжно тримала цигарку в руці,

як з спікерів радив нам Отіс,

і я бачив те, що не бачили всі —

твою невимовну самотність.

Єдине, що в нас було спільного, бо

ти жінка високого класу,

ти знала про гроші, а я — про любов,

тому це тобі і наклацав.

І знову, любові до тебе нема,

але не брехатиму — скучив.

Обидва самотні, хоч ти не сама

у вирі вечірок блискучих.

Не знаю, чи бачила ти у моїх

очах те, що я бачив в твóїх,

але після цього не тільки зберіг

самотність, а навіть подвоїв.

Не знаю, в якій ти тепер із країн,

як справи в карʼєрному рості,

та я сподіваюсь, що в серці твоїм

знайшлось чим заповнити простір.

Чи ти взагалі упізнала б мене?

Змужнів, погарнішав, то може,

залишилось тільки дістати монет,

і я стану зрештою схожий

на того, із ким ти ділила би ніч,

та це тільки шум гіпотез,

скоріше ти десь танцюватимеш, ніж

читатимеш цей літопис.

І саме за це я тебе і лю...так,

можливо я трохи лукавив.

Країна закрита і жоден літак

не змусить нас випити кави,

тож можна сказати, що трохи любив,

хоч й зараз пишу це похмуро,

та проти, звичайно, не був би, якби в

майбутньому нас зіштовхнуло.

Тоді я, виходить, любив вас обох,

на це в мене хисту досить,

бо дружба з жінками — це завжди любов,

принаймні, так каже досвід.

Не те щоб ми були занадто близькі,

скоріше, тут справа в тому,

що ми у каное не сіли ні з ким

й обидва не мали дому.

Хтозна, чи знайшла ти його дотепер,

у мене з цим досі погано,

лавірую спогадів між, що сапер,

у пошуку давніх коханок.

І це не привіт, а скоріш прощавай,

пост-фактумом, часу навздóгін,

хоча у професії нашій слова

всі амбівалентні, як стогін.

Від тебе лишився маленький блокнот

«С апатией и безразличьем»,

немов документ, що мені не дано

зустрітись з тобою обличчям,

тож я бʼю у відповідь тим же тузом

й тобі посилаю байдужість,

апатію, сум і самотність. Разом

вони і робили з нас друзів.

Тож хоч я не знаю адреси і де

ти прихисток маєш від війн,

ми досі близькі і т.п. і т.д.

З любовʼю, навіки не твій.

9 листопада 2023