А правда, що в тобі немає неба

А правда, що в тобі немає неба,

І що тобі не хочеться літати?

Твоя бездушність це вже не проблема,

Тобі її віддали без доплати…

А правда, що в тобі немає сонця,

Що ти упав і сліпнеш щохвилини?

В тобі шукала справжнього саксонця,

А ти зізнався, що не маєш сили.

А правда те, що ти не любиш осінь?

Її думок і золотавих квітів.

Тобі зима щоночі стелить постіль,

А замість сну приходить лютий вітер.

А правда, що ти дощ тепер минаєш?

Ховаєшся під стріхами від світу.

Що у собі себе вже не впізнаєш,

Що у тобі немає більше квіту…