а я

а я тихий і білий до ніжності:

так лежу - ледь ворушаться губи,

коливаюся колосками.

трави-видихи. пагони в грудях

розпирають кістки, вибухають

вишняками і сливами-дичками;

і обличчя твоє зеленаве

то привидиться,

то покличе.

чи це я на літа залоскочений,

чи це та ковила стала мною?

так навіює, так шепоче

степові нескінченні прибої.

біле поле моє ти, румовище,

неповінчане і незаснуле,

я приліг, а ти кажеш - не можу ще -

і земля забирає кулю.