А якщо от прямо зараз

а якщо от прямо зараз, серйозно, так дійсно не по-дитячому,

то всі оці історії про принців, про “власних” і інше – казочки.

теорії, всі як одна твердять, він знайдеться,

але йде час, а от саме він чомусь не знаходиться.

може тому що міфічного саме Того, якого треба, нема?

калейдоскопом пробігають інші, і ти з надією “може ось це він?”

і дійсно, з ним зорі на пів-галактики ближче, і руки у нього тепліші,

і набагато легше дихати з ним в унісон,

а потім проходить місяць-півроку, і ти прокидаєшся, а це був сон.

змушуєш згребсти себе у купу, і впевнена, наступний точно саме Той.

я не розповідатиму історію про наступного, і наступного за наступним,

герої змінюються, сюжет незмінно старий.

вони йдуть, або ти йдеш, або трапляється вам особистий метеорит,

коротше, ви розбігаєтесь, а ти згрібаєш себе знову і переконуєш мантрою, що не болить.

а насправді болить, і болить тому, що знову ти зустріла не Того.

і так буде безкінечно довго. ти встигнеш змучитись і майже вмерти,

бо насправді ці постійні пошуки Того, призводять до віртуальної смерті.

так от, якщо прямо, серйозно, так дійсно не по-дитячому,

то всі оці історії про принців, про “власних” і інше – казочки.

тому що міфічного саме Того, якого треба, немає.