А зараз тільки німота

Зневагою мене нагородила

і чашу зла ти випила до дна.

Зриваючи з рамен прекрасні білі крила,

земному пороху їх й бруду віддала.

Чарівне біле личко засмага осквернила

і рук тонка краса опущена у бруд,

гадаючи тепер ,що гідність загубила,

ступила вільний крок у згусток зла і блуд.

Смарагдово-сумні,підступно-дивні очі,

шалені від думок і тихі від життя.

Тепер не світять днем в них заховались ночі.

Колись такі живі! Там зараз німота…