Ах, як мертво

Ах, як мертво навкруги, як мертво,

Запеклися на залізі уста іржі,

Пеленає революції мовчазні жертви

Моїх думок розпатланий кужіль.

Застигла тиша і скиглить

Круків примарною печаллю…

Невже не можна запалити

Тебе, заводе, хоч одчаєм?

В зубах шматок у вальківниці —

Це рейка, і не родилась так,

А рот давно розкритий пічці,

Губою П’ятий не хитав.

Цвірінькає піддашшя горобцем

І переможно небо тулиться до скла.

І навіть сонце тут знесе яйце

і зимнього і літнього числа.

. . . . . . . . . . . . .

О, рогаль-лосунь

Синеблузих мрій,

Намантач косу —

Вітегострий ріг.

Не підстреле, вір,

Сагайдак руїн.

Там росте пирій

І нема шипшин.

Але мовчить застигла тиша в тій іржі.

Ах, як мертво навкруги, як мертво!.

Пеленає революції мовчазні жертви

Моїх думок розпатланий кужіль.