Алхімія

В реторті вариться коктейль —

твоя й моя першооснова,

якої давній менестрель

шукав із музики і слова, —

в реторті вариться коктейль

(oh, yes, my baby!)

Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!

Я сплю на небі!

Та будні стомлено шиплять

в розпечених побитих тиглях,

і в суміші отій киплять

сполуки спогадів застиглих.

Коли по буднях ти пройдеш, —

чи ж обійдешся без подряпин?

Коли в букетах подаєш

надії від сльоти продряглі,

та от впадеш з високих веж

(oh, yes, my baby!),

побачиш — на землі живеш,

а зірка в небі!

Але всі рани заживуть,

смарагдами всі сльзи стануть,

коли цілунки проженуть

слова олжі — поза устами.

павутинки наших душ

знайдуть свою першооснову,

немов пелюстки наших руж —

розкриються цнотливо знову:

“Це ти?” — “Це я, твій сум і щем…”

(oh, yes, my baby!) —

я загорну тебе плащем,

немов на небі…

(Перед нами суцвіття схиляються в ти-

ші, то які ж вони в небі, коли й тут най-

ясніші?..)