«аМиЯк?»

В голові у мене ураган,

страшна Катрина.

Бренд одягу ніскільки важливий,

як генеральне прибирання Тут.

Після шторму на берегах душі

ти промінням зв'являєшся - сонце..

Ледь вірю у твою теплу присутність,

у твою тутешність

Твої губи стали для мене могилою

теплом ти рвеш клаптики тіла мого.

Мурашки хмарами накривають моє чуття,

Я поглинаюся думками про близкість

ковток твого погляду - краще коли із чіпсами -

це я люблю беззастережно.

Ти виглядаєш ніяково, твій статус – соромлюся.

Ти виглядаєш ніжно так, ніби торкаєшся

країв ніжного і немалого милого космосу.

Так, звісно, боюся і тихо остерігаюся -

твого електричного дотику,

потоку емоцій, що можуть сформуватися

і знести мене від тіла у безмірний простір,

кар'єр невідомої, закритої постаті,

що тримає за руку «маля-запитання":

«Що мені робити з тим, чого ще не існує,

з нами?»

VR