Андрію Шмиріну

Торкаюсь подумки вустами твоїх вуст

Так легко, наче вітерець в тополях

Втрачаючи себе, здоровий глузд,

Березку овіває серед поля

Забувши про минуле і життя,

Коли існує мить, немов остання,

Про все буття і навіть небуття,

В руках твої, як в книзі про кохання

Гортаю ліній теплі сторінки

Такі вже рідні та і все ж далекі

Мені лиш спогади прозорі та легкі,

Неначе відлітаючи лелеки.