Андрію, ти залишився в минулому

Андрію, ти залишився в минулому —

там, де лють без причини вважали нормою,

де мовчання жінки трактували як провину,

а відсутність стосунків — як дозвіл на біль.

Ти — сторінка, яку перегорнули без жалю.

Не тому, що я зла.

А тому, що я жива.

Ти ненавидів мене просто за факт існування.

Я була «погана»,

навіть коли не говорила з тобою,

навіть коли між нами не було нічого —

окрім твоєї злості

і моїх меж, які ти вирішив не поважати.

Ти піднімав руку —

а тепер підіймаєш слова.

Маніпуляції замість ударів —

апгрейд, звісно,

але суть та сама.

«З України з тобою ніхто не буде спілкуватися» —

смішно.

Світ — не твій під’їзд

і не твій телефонний список.

Ти не модератор реальності

і не власник чужих симпатій.

Мене не можна змусити бути винною,

якщо я нічого не зробила.

Мене не можна змусити повернутись

туди, де мене ламали

і називали це «характером».

Я йду далі.

Спокійно.

Без криків.

Без тебе.

А ти можеш залишатися там,

де зручно ненавидіти,

але небезпечно дивитися в дзеркало.

Бо минуле —

це не я.

Це ти.