Ангел смерти

Буває мить — хтось вимовить ім’я

(А тиша ще шумить безмежним морем).

Ніхто не гляне і не заговорить,

Лише діткне плеча.

І раптом я

Відчую — хто, відчую і побачу:

То Ангел смерти.

Простий, мовчазний,

Поважно зосереджений. Неначе

Виконує щоденний труд тяжкий.

Тоді він очі стомлено зведе,

І я побачу запит в них, і вирок,

І смуток, що в незнане поведе

Нечутною ходою потаймиру.

І аж тоді здригнуся і збагну,

І не тому, що буде суд и кара.

Схиляючись в останню тишину,

Пролебедію: зачекай, не зараз!